На високім і ніжнім чолі України,

На квітучі сади і на сині моря,

На березовий жаль і на смуток калини

Непогасна засяяла диво-зоря.

Незгасно зійшла на віки і  навіки

Хоч доля земна не стелилась їй раєм.

Та аж до Сурамі від першого крику

Жага в ній горіла, яка не вмирає.

 

          

Я знову бачу Лесю, мужню, горду

І сонце п’є калинову росу.

Безсмертна донько, мудрого народу

Вінок любові я тобі несу.

          

Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

Тобі сьогодні хліб, калину й колос

Твоя малеча рідна принесла.

Ти все життя з недугою боролась

Та творчістю ти смерть перемогла!

          

В твоєму серці -України радість,

В твоєму серці –України муки.

Ти - Українка і волинський ранок

Устами цілував тебе у руки.

Ти –в нашім полі, ти –у нашім небі,

В дніпровській хвилі, в щебеті діброви.

Пливуть віки од тебе і до тебе,

Ясні віки вселюдської любові.

Твій голос в пісні нашій, в нашому житті,

Твоя зоря цвіте над рідним краєм.

Так! Ти жива! Ти будеш вічно жити!

Ти в серці маєш те, що не вмирає.

Не забуто образ благородний,

Нагорода вища з нагород:

Ти навіки в пам’яті народній,

Як народна пам’ять ,як народ!